- розлучений
- -а, -е.1) Дієприкм. пас. мин. ч. до розлучити. || розлу́чено, безос. присудк. сл.2) у знач. ім. розлу́чений, -ного, ч.; розлучена, -ної, ж. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.